Remembering Tomorrow

Якісь такі несвідомі потоки,
незважені та неврівноважені,
що постійно переслідують опівночі,
як тіні у темних парках.

Невже ці кілька речень -
це максимум самоусвідомлення
чи, може, самовираження?

Пальці самодостатні,
бо знають потрібні комбінації
і їм не потрібні підказки,
підкреслення червоним хвилястим,
або нервові блимання.

І, якщо музика - це паузи між нотами,
то що ж тоді вірші,
якщо заради них не спати ночами?

(с) John, 6/XI/2010

Місто моргає жовтим
З листка читаючи ноти.
Поставить акценти власні
Поцілунку вологого дотик.

Місто здається хворим
На невчасну хворобу жовтня.
Але насправді відомо,
Це - просто звичайне безсоння.

Місто складає крила -
Дається взнаки вже втома.
Це - наче йдеш поруч із кимось
Фамільярним і дуже знайомим.

Місто заплющує очі
Чорними дірами вікон.
Лише неприродньо жовтим
Світлофори моргатимуть тихо.

(c) John, 10/X/2010

тихо співає ложка у склянці,
в застудженій тиші вагонного ранку
і ти відїжджаєш у літо за штампом
на сіру поверхню задавнених віз.

чужі пори року - наче ряд застережень,
і ти маєш низку питань та обмежень,
та головне ти вдихай обережно
повітря заражених осінню міст.

бо знаєш, ліки дістати не легко,
простоявши кілька років у чергах.
а зовсім пусті передбачення в чеках
не врятують від нежитю ніс.

(c) John, 30/IX/2010

я живу між кішок,
що інколи мене ігнорують.
але не під час шарудіння пакетику з кормом
і не під час падіння м'яса у тарілку.

я живу серед істот з мозком,
але інколи без емоцій.
і так хочеться в них запитати -
а за кого ви мене, власне, маєте?

(c) John 23/IX/2010